«Як уникнути спадкових спорів?».

ЯК УНИКНУТИ СПАКОВИХ СПОРІВ ?

   Прийняття нових законів, внесення до них змін чи доповнень не завжди цікавлять пересічного громадянина, або ж ця інформація взагалі йому недоступна. А в окремих нормах законодавства нелегко розібратись навіть фахівцям. Це підтверджує й практика міського суду по зверненню громадян з позовами про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У разі пропуску строку для прийняття спадщини ( ст.1270 ЦК України ) для спадкоємців передбачається цивільно-правова відповідальність, яка полягає у позбавленні їх права на прийняття спадщини.

Так ч.1 ст.1272 ЦК України, передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку встановленого ст..1270 ЦК України ( шість місяців) не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Це положення за загальним правилом стосується як спадкування за законом так і за заповітом.

Слід звернути увагу на те, що положення щодо пропущення строку для прийняття спадщини стосується лише тих осіб, які мають подавати заяву про її прийняття. У ч.1 ст.1272 ЦК України встановлюється крім наслідків пропуску строку для прийняття спадщини, також два варіанти її отримання в разі пропущення строку для її прийняття.

Ці два випадки є винятковими із загального правила. Санкція щодо позбавлення права на спадкування не настає.

 Перший випадок:  коли спадкоємцю виділяється його спадкова частка при згоді на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК). Такий спосіб подовження строку на прийняття спадщини передбачений п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, коли за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщин; така особа може бути включена до свідоцтва про право на спадщину як така, що прийняла спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину з дотриманням правил про перевірку справжності  підписів спадкоємців.  

Однак в разі існування заперечень проти допущення спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини , хоча б одного спадкоємця , він вважається таким що пропустив строк для прийняття спадщини і змушений буде звернутись до суду з позовною заявою « Про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини ( ч.3 ст.1272 ЦК України ) .

Відповідачем у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від ї прийняття відповідачами є територіальні громади, в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

 Пропущення строку для прийняття спадщини підтверджує наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. 
 

 Отже, звернення до суду із зазначеним позовом здійснюється після звернення до нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини і видачі свідоцтва про право на спадщину. 
         Суд може прийняти рішення про визначення спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини за умови визнання причин пропуску строку на прийняття спадщини поважними.
         Спадкоємець після визначення йому судом додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. 
           Повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.

 Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини. 

Незнання потенційними спадкоємцями правових норм , які регулюють спадкові правовідносини не звільняє їх від негативних наслідків .

                                                                                                                                                                 Автор:  Хамула О.В.